Напевно, замало буде всіх на світі слів, щоб виразити твою значимість для мене. Ти - як ковток свіжого повітря в задушливій кімнаті, як струмочок води у безкраїй пустелі. Ти - промінь сонця в сліпій темряві мого серця і мовчазна музика тиші, що окутує мене в хвилини смутку. Ти - все. Я думаю про тебе завжди. Думаю вранці, бредучи по вулицях. Навмисне йду повільніше, щоб подовше думати про тебе. Думаю про тебе ввечері; я думаю про тебе, коли тебе бачу, і коли не бачу, також думаю. Мені б хотілося думати про щось інше, але я не можу. Якщо ти знаєш, як можна тебе забути, навчи мене, будь ласка, інакше я збожеволію. Я збожеволію від тебе, від твоїх губ, твоїх вій, твого волосся, твоєї посмішки і від того, що ти не поруч. Я просто хочу, щоб ти знала: я завжди буду чекати. Я завжди буду тут, поруч, біля тебе, на одній з тобою планеті, чекати на тебе. І якщо кохання - це океан, то я хочу пливти в ньому лише з тобою. Я кохаю тебе. Такі прості слова, якими можна сказати так багато. Але нічого не кажи і не пояснюй мені. Просто дозволь мені кохати тебе вічно, добре?..