Поглянь на себе в інший бік: зі сторони лише побачиш. Ти наслідки вчорашніх втіх собі ніколи не пробачиш. Як тяжко жити. А чому? Напевне, ти і сам не знаєш. Та знаю я: мабуть тому, що ти живу ще душу маєш. Вона у полум`ї горить, не знає в світі цім спокою. Тобі цей світ не зупинить, проте душа завжди з тобою. Не маєш ти інакших мрій, як зупинитись на хвилину, Та безліч згублених надій і не дадуть тобі спочину. Навіщо в світі ти живеш, в якому нездійсненні мрії? Немає спокою, та все ж в душі пала вогонь надії. Світ збожеволів, що ж, нехай. Нехай іде за течією Твій дух — надії не втрачай, а грійся і живися нею. Поглянь на себе: хто ти є? Чи ти потрібен в цьому світі? Чи варте щось життя твоє, а чи швидкій подібне миті? Яка спливе без жодних слів і навіть сліду не залишить... Що ти полишити хотів? Чом вітер листя так колише?... Чому несправжні почуття для тебе гірш за божевілля? Чи все так і спливе життя? Як зупинити це свавілля? Що маєш зараз на душі? І що тобі спада на думку? Чи ти стоїш вже на межі, а чи спиваєш щастя трунку?