Вибачатися я маю знов, і знов, і знов. Боже, я молю, благаю — поверни любов. Поверни оте єдине світле почуття. Без любові я загину, скінчиться життя. Уночі я знов молюся, вітер завива, Та мені, як і природі — марнії слова. Помолюся, в небо гляну, очі підведу. За любов я, милий Боже, світ весь перейду. Скільки сили, скільки стане, йтиму я завжди. Незважаючи на рани, голос кличе — йди, Привітай своє кохання щиро, від душі, А інакше запанує темрява в душі. Як негарно, як погано знов вчинила я. Що ж це? Що ж це, милий Боже, знов я не Твоя? Хто ж тепер мене врятує, грішнеє дитя... Може той, що ось цілує, та без почуття?.. Непотрібно слів багато, зрозуміло й так: Що як маєш, то не дбаєш. Як спинитись? Як? У віконці знову світло ввечері горить. Сумно й смішно — ні з ким навіть і поговорить. Не жалкую і не плачу, та лише молюсь: Може завтра, може якось я таки спинюсь. Сподівання не даремні — все в руках моїх. Зупинюся, помолюся, хто-зна може їх, Тих думок тяжких невпинних спиниться струмок Та нарешті зрозумію цей важкий урок. Ніч надворі, місяць світить, хтось ізнов не спить. Нащо спати, не поможе, як душа болить. Не потрібна! Не потрібна! В світі душ мільйон! Як гадаєш, що це? Може, все життя — це сон? Не марнуй його даремно, того диво-сну. Не потрібна, то й не треба, зустрічай весну. І радій усьому в світі — навіть холодам, Ну а щастя моє в тому, що тобі віддам. Я тобі віддам веселку і квітчастий луг, А не візьмеш, то й не треба, собі заберу. Ранком чисту і прозору подарую синь І кохання неозоре, вічність, далечінь... Закохатися — то диво, кожному своє. Той щасливий, хто кохає — серце в того є. А не має, не кохає, що ж нехай і так. Пам`ятай, що диво-щастя як у полі мак. Нескінченне, неозоре, вічне і німе Дочекатися не може, хто ж його візьме. Не побачиш, не зустрінеш — плакатимеш знов. Очі нащо? Не сліпі ми — ось вона любов. У очах блакитно-сірих, у сумних очах, У чужих, але не щирих поглядах-зірках. І у рідних, що не бачать світла у тобі. Закохайся, та нізащо не піддайсь журбі! Маєш жити ти у щасті, попри всі слова Ні погрозам, ні прокльонам не спинить дива, Що з тобою йдуть біч-о-біч — Бог у тобі є! Переможем — вічне щастя — то життя твоє! Не потрібні свиням перли! Свиням. А тобі? Знай — марнуєш ти даремно щастя у журбі. Час — то щастя, а нещастя — втратити його. Не марнуй життя даремно вічного свого!